Яка ж вона - та вода?

Де та чиста водиця, якої можна було б напитись?

Науковці стверджують: через 15-20 років в Україні найдорожчим ресурсом стане чиста вода. Водні ресурси – найбільше багатство планети. Водночас її стан уже став серйозною проблемою для світової спільноти.

Велика кількість людей не має доступу до якісної питної води, а інші використовують її неекономно.
Для потреб людини придатна лише чиста прісна вода, джерелом якої служать, головним чином, ріки, озера, штучні водойми та підземні води. Специфіка питного водопостачання в Україні полягає в тому, що воно на 75 відсотків базується на заборі води із поверхневих джерел (річок),  які забруднені і недостатньо повноводні.

Вода вже давно волає про порятунок, але ми робимо вигляд, що не чуємо її і не бачимо загрози. Є влада, хай і турбується,  а нам сміття де дівати? І машинами, і возами, і відрами – у воду. Колись наші бабусі, відчуваючи спрагу, зачерпнуть долонькою з річечки – і вже напились. Чи захоче хтось і з нас сьогодні  напитись з річки? Ні! Краще поп’ємо води з магазину, а ту, що Бог дає задарма дощиком опускає на землю, аби не міліли струмки і річки, – не хочемо пити. 

Яка ж вона та вода?  - Отруєна хімічними елементами, забруднена комунальними та промисловими стоками, засмічена невпізнанно, в ній плаває поліетиленове сміття  та інший непотріб. За всю історію планети Земля такого ще не було. Ми не думаємо про те, що будуть пити наші  нащадки.
Тож  де та чиста водиця, якої можна було б напитись?
Адже секрет довголіття нації, і це не підлягає запереченню, прихований у хімічному коді води.  Вона забезпечує існування людей, тваринного і рослинного світу і, в той же час,  є обмеженим і уразливим природним об’єктом .
     У нашій області державними та громадськими організаціями виконується певна робота з відновлення та збереження водних ресурсів. Так,  підрозділи Рівненського обласного управління водних ресурсів беруть участь у розробленні та реалізації загальнодержавних, міждержавних і регіональних програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів,  здійснюють державний контроль за їх раціональним використанням,  ведуть просвітницьку роботу серед населення щодо вимог водного законодавства, стандартів, норм і правил водокористування.  Громадські організації Рівненщини беруть участь в спільних заходах зі збереження та відновлення довкілля і  водних ресурсів. 

Однак, незважаючи на заходи, що проводяться в області, стан води у річках Рівненщини ще не відповідає екологічним вимогам. Індикаторами зростаючого забруднення води є збільшення числа випадків мору риби.
Жителі сіл Берег, Сапанівчик, Миньківці, Комарівка Дубенського району Рівненської області, які з діда-прадіда використовували воду річки Іква не тільки для своїх побутових потреб, а й як питну, сьогодні жаліються з приводу мору домашньої водоплаваючої птиці від контакту із забрудненою водою. Корови, коні воду з річки вже не п’ють, а літом ніхто не купається. Від скидання неочищених стоків маслопереробного заводу, каналізаційних стоків м. Кременець Тернопільської області води річки Ікви на вході в Рівненську область навіть зовнішнім оглядом (без аналізу) нагадують каналізаційні стоки.
Жителі міста Рівне також хочуть, щоб їх діти мали змогу купатися в річці Устя, а її береги стали зоною відпочинку городян. На жаль, через безконтрольну забудову водоохоронної зони та скидання неочищених побутових стоків  вода Усті забруднена і ставала неодноразово причиною мору риби.
Малі річки в межах населених пунктів зазнають антропогенного впливу: скидаються недостатньо очищені води, розорюються прибережні захисні смуги, забруднюються побутовим сміттям, проводиться забудова.

Аналогічний стан з водними ресурсами 20 років тому був у Німеччині, розповіли учасники Міжнародної конференції, які відвідали місто Рівне в 2012 році. Річка Ельба  була дуже забруднена, купатись в ній було заборонено. Нині кожного літа мешканці та гості міста Дрездена раді можливості купатися в чистій Ельбі без загрози життю та здоров’ю. Це стало можливим завдяки змінам у підході держави до проблем охорони та відтворення водних ресурсів. Ефективне використання води та відповідальність кожного за чисте довкілля стало нормою. Якщо в 1990 році споживання води на одну особу в Німеччині в день становило 200–250 літрів (сьогодні така середня норма споживання води жителів міста Рівне), то в 2012 році споживання на одну особу склало 92 літри.
Можливо, і нам варто запозичити їх досвід?

Щоб відновити природну екологічну рівновагу у наших екосистемах потрібно задіяти всі можливості – і влади, і громадських організацій - для створення сучасної системи управління використанням, охороною та відтворенням водних ресурсів країни. Бо вода – це саме життя.

 • Василь Кузьмич, голова громадської організації  «За чисте довкілля»
• Валентина Брусняк, начальник відділу  водних ресурсів  Сарненського УВГ

Газета "Вісті Рівненщини", 22.03.2013 р.